Пропонуємо до Вашої уваги аналітичну статтю від спеціалістки з питань нормотворення УГСПЛ Олени Семьоркіної щодо проблематикі внесення змін до чинного законодавства України щодо пільгової оренди державного та комунального майна для ВІЛ сервісних організацій.

Україна сьогодні посідає одне з перших місць серед країн європейського регіону за кількістю ВІЛ-позитивних осіб. За оцінними даними, на початок 2018 р. в країні проживало 244 000 ВІЛ-позитивних людей. Кожен сотий громадянин України у віці від 15 до 49 років інфікований ВІЛ, що є одним із найвищих показників серед країн регіону. За даними Європейського центру з контролю та профілактики захворюваності та Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, регіон Східної Європи та Центральної Азії, до якого територіально належить Україна, єдиний у світі, де продовжує зростати кількість нових випадків ВІЛ-інфекції та смертей від СНІДу. гідно з офіційними статистичними даними за період 1987 — травень 2019 р., у країні офіційно зареєстровано 341 084 випадки ВІЛ-інфекції серед громадян України, зокрема 114 487 випадків захворювання на СНІД і 49 751 випадок смерті від захворювань, зумовлених СНІДом. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, в Україні за 2018 рік кількість уперше зареєстрованих захворювань на ТБ, включно з його рецидивами, становила 26 321, або 62,3 на 100 000 населення, що на 2,5% менше 2017 р. (63,9 на 100 000). (сайт Центру громадського здоров’я МОЗ України).

З початку розвитку епідемій туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу значний обсяг послуг, зокрема з профілактики серед представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, хворих на туберкульоз, замісної підтримувальної терапії, надавався за кошти донорів громадськими, благодійними, релігійними та іншими організаціями (далі по тексту – ВІЛ сервісні організації) з мінімальним фінансуванням за рахунок коштів державного бюджету.[1]

Діяльність ВІЛ сервісних організацій в галузях профілактики, догляду, лікування та підтримки таких людей тривалий час фінансувалася за рахунок позабюджетних коштів, насамперед — коштів Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією» («Глобальний фонд»[2]). Натомість система фінансування надання таких соціальних послуг почала зазнавати кардинальних змін згідно з домовленостями держави з Глобальним фондом: йдеться про поступовий перехід з 2017 року від фінансування за рахунок коштів донорів (переважно за рахунок коштів Глобального фонду) до фінансування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів пріоритетних заходів для подолання епідемій туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу без припинення здійснення таких заходів чи погіршення якості їх виконання.

Водночас, чинні нормативні приписи надання соціальних послуг людям із числа груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, захворювання на туберкульоз та вірусні гепатити, а також людям, які живуть з ВІЛ, туберкульозом, вірусними гепатитами передбачають і в подальшому обов’язкове залучення неурядових організацій до цієї роботи.

Таким чином, щоби зберегти чинну інфраструктуру надання в Україні соціальних послуг таким людям на місцевому рівні, необхідно буде зберегти за ВІЛ сервісними організаціями можливість і надалі користуватися, без надмірних фінансових обтяжень, об’єктами нерухомості — як безпосередньо для надання послуг клієнтам, так і для адміністрування відповідних програм, проектів, заходів.

Це, власне, і є внесок держави, передбачений домовленостями з Глобальним фондом, щодо поступового взяття на себе усіх фінансових зобов’язань  по забезпеченню профілактики, догляду, лікування та підтримки людей із числа груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, захворювання на туберкульоз та вірусні гепатити, а також людям, які живуть з ВІЛ, туберкульозом, вірусними гепатитами.

На сьогоднішній день, органи місцевого самоврядування по різному вирішують питання отримання громадськими об’єднаннями або благодійними організаціями приміщень з числа комунального майна у межах територіальної громади міста на пільгових умовах. У більшості випадків, наприклад в Дніпропетровській, Житомирській, Одеській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях та м. Київ, наявні локальні нормативно-правові акти, які регулюють питання передачі комунального майна в оренду фізичним чи юридичним особам.

Проте, в жодній області України не ухвалені уніфіковані процедури передачі на пільгових засадах приміщення комунальної власності громадським об’єднанням і благодійним організаціям, релігійним організаціям, які надають соціальні послуги людям, які живуть з ВІЛ, хворим на СНІД і туберкульоз.

Відсутність таких уніфікованих процедур є суттєвим корупційним ризиком.

Для забезпечення виконання Урядом України домовленостей з Глобальним фондом за ініціативи ЧМЧ Консорціуму, УГСПЛ розроблено проект Закону України «Про внесення змін до статті 15 Закон України «Про оренду державного та комунального майна» щодо сприяння наданню послуг людям із числа груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, захворювання».

Наразі законопроект знаходиться рівні узгодження із партнерськими НУО.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.

[1] Стратегія забезпечення сталої відповіді на епідемії туберкульозу, в тому числі хіміорезистентного, та ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 22 березня 2017 р. № 248-р.

[2] Довідково: Глобальний фонд було створено на виконання Резолюції ООН щодо Декларації про прихильність справі боротьби з ВІЛ/СНІДом від 2 серпня 2001 року та резолюцією 64-ї пленарної сесії Генеральної Асамблеї від 16 грудня 2009 року йому надано статус спостерігача за роботою та сесіями Генеральної Асамблеї. Глобальний фонд на 95% фінансується урядами країн, управління його діяльністю здійснює Правління, що відповідає статусу міжнародної організації. До 2016 року ООН використовувала партнерство з Глобальним фондом переважно як фінансовий інструмент досягнення «Цілей розвитку тисячоліття» у частині подолання глобальних викликів, пов’язаних з епідеміями ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та малярії.