Звідки у кандидатів мільйони на заставу?

Ну, не зовсім жебрак, звісно, але двох із половиною мільйонів гривень на грошову заставу Анатолій Гриценко не має. Відтак колишній міністр оборони звернувся до українських громадян: хто чим може, нехай тим і допоможе. «У мене немає власних мільйонів – не накрав, – пояснює у зверненні на своєму сайті www.grytsenko.com.ua лідер “Громадянської позиції”. – В олігархів грошей також не брав – бо на посту Президента реалізовуватиму власну, а не їхню програму. Захищатиму інтереси всіх 46 мільйонів громадян, а не кількох сімей. Позичати грошей також не буду – оскільки з президентської зарплати не зможу їх повернути. Тому прошу вашої підтримки, щоб разом ми зібрали 2,5 мільйона гривень, які необхідно внести як заставу для участі у виборах».

Найімовірніше, Анатолій Гриценко ці гроші назбирає. Якщо по сто гривень, наприклад, то це усього-навсього 25 тисяч осіб – цілком реальне завдання. А хтось же й більше дасть, відповідно, з когось буде менше… Загалом, збирати гроші на кампанію таким шляхом – поширена світова практика. У Сполучених Штатах, наприклад, Барак Обама “зробив” свою внутрішньопартійну конкурентку Гілларі Клінтон у тому числі завдяки активній підтримці небагатих прошарків населення, які охоче давали темношкірому кандидату своїх 10-20-30 “баксів”. В Україні ж такий спосіб збору коштів на кампанію чомусь не популярний. Чомусь вважають, що “порядний” кандидат просто за визначенням оперує не те що кількома мільйонами, а десятками, сотнями мільйонів! При цьому ніхто всерйоз не цікавиться, звідки взялися ці гроші… А нас би мало це цікавити! Бо ж коли дивишся у декларації доходів деяких не останніх за популярністю кандидатів, то аж на сльози прошибає. “Ні кола ні двора”, “Москвич” чи “Запорожець” без гаража – та й те кволе авто на тещу-свекра записане…

“Позичати грошей також не буду – оскільки з президентської зарплати не зможу їх повернути”… Це теж досить цікавий нюанс. Зарплати наших можновладців, хоч і чималенькі, як за середньостатистичними українськими мірками, справді не дозволяють розкидатися мільйонами на виборчу кампанію. Два з половиною мільйони гривень – це навіть за сьогоднішнім курсом майже триста тисяч доларів. Ці гроші навіть Президент, у якого чи не найбільша з усіх посадовців зарплата, не скопить – навіть за кілька років…

Очевидно, встановлюючи заставну “планку” в два з половиною мільйони гривень, законодавці думали про щедрі партійні каси? Але ж закон не визначає, що в президенти можна йти тільки кандидату від багатої політичної сили… Звісно, якась грошова застава повинна бути – інакше список кандидатів розтягнеться на кількасот осіб. Паперу на бюлетені не вистачить…Однак, напевно, два з половиною мільйони гривень – це занадто. Кандидат, у якого їх немає, просто змушений “побиратися” по багатих людях, значить, ще до виборів чимось їм зобов’язаний…