Скільки коштує життя?
Слюсар-обхідник ПАТ “Херсонської ТЕЦ” Ігор Євграфов пішов 5 листопада 2010 на роботу І. .. не повернувся. Було йому всього 47 років.
Близько шостої години вечора Світлані Вікторівні, дружині Євграфова, подзвонили і сказали, що Ігор – у реанімації лікарні “Водників”. Вона відразу ж кинулася туди. А там лікарі розповіли, що Ігоря привезла його бригада близько 16 години на каталці, він був без свідомості і зараз – в комі. На питання, чому у чоловіка подряпані обличчя і груди – Світлані пояснили, що його тягли по трубах за мотузку, прив’язану за ноги (!?). А через два дні Ігор Володимирович, не приходячи до тями, помер.
Тільки 8 листопада Світлана отримала довідку судмедекспертизи про причини смерті: отруєння невідомою речовиною. Патологоанатом сказав їй, що всі внутрішні органи, особливо нирки і печінку, були просто розклалися. І що такий стан схоже на дуже сильне отруєння, ось тільки незрозуміло, чому.
Від співробітників ТЕЦ Світлана так і не змогла дізнатися, що ж сталося 5 листопада. За офіційною версією, в цей день потрібно було виконати роботи в підземній тепловій камері на перехресті вул. Пестеля та провулку Військового в районі лікарні Водників. Працювали з ранку. Днем всією бригадою пообідали. У Ігоря був “тормозок” з дому. Дружина вранці наповнила однакові банки з обідом чоловікові і синові, ще залишилася порція якраз їй на сніданок. За словами майстра, ніхто за обідом не пив нічого спиртного, “він же був поруч”!
Після обіду Ігор з майстром спустилися в камеру. Майстер був поруч з Ігорем і тоді, коли той втратив свідомість. І майстер ж витягав Ігоря. Адміністрація ТЕЦ гаряче відстоює версію, що Ігор отруївся чи то продуктами з дому, чи то спиртним, яке він десь в робочий час роздобув і випив (будучи в камері під землею разом з майстром чи що, – авт.) …
Вдова звернулася за допомогою до юристів Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я. Ця історія нелюдською черствістю чиновників потрясла і редакцію. Чоловік у розквіті сил загинув на роботі. Сім’я втратила чоловіка і батька, а пам’ять про нього намагаються всіма силами очорнити. А контролюючі, і наглядаючі органи з керівництвом підприємства, по суті, – заодно.
А у юристів до них багато питань. По-перше, незадовго до смерті Ігор Володимирович проходив медогляд на підприємстві і був допущений до роботи. Тобто, стан його здоров’я не викликав у лікарів побоювань.
По-друге, перед початком робіт майстер, що відповідає за техніку безпеки на об’єкті, повинен переконатися, що робітники мають засоби індивідуального захисту, в даному випадку – запобіжний пояс, протигаз. Адже від марки пояса залежить метод порятунку потерпілого! Така дикість, як тягти живу людину по трубах, прив’язавши мотузку за ноги, ніякою інструкцією не передбачена! Тим не менше, і це залишилося поза увагою комісії. Як і той факт, що майстер, бачачи нібито нетверезого співробітника, зобов’язаний був би усунути його від роботи. Чому ж цього не зробив?
Чому комісія з розслідування нещасного випадку почала працювати лише 12 листопада? Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 робочих днів з моменту події. Чому ж акт був вручений вдові тільки 28 грудня – через 53 дня? На що комісія витратила ці “зайві” сорок три дні?
Чому так і не було встановлено, що саме стало причиною смерті людини, і як це речовина потрапила в його організм? Невже рівень підготовки наших експертів настільки низький? Адже якщо прийняти версію адміністрації ТЕЦ, то їх працівника або отруїли члени сім’ї, які щось підмішали в обід, або в місті продається отрута під виглядом спиртного, і тоді можна чекати на подальші смерті?
Чому члени бригади категорично відмовляються від спілкування з вдовою їх товариша і колеги? Може, їм є що приховувати? І чому ця явно насильницька смерть не була розслідувана міліцією? Або розслідування все-таки було?
Ну і, нарешті, питання, на яке відповідь навряд чи коли-небудь буде отримано. Чому адміністрація ТЕЦ, де Ігор Євграфов пропрацював майже 8 років, отримував грамоти і премії за сумлінну працю і високі показники в роботі, робить все, щоб очорнити його пам’ять перед близькими? Чому ніхто з керівництва жодного разу не подзвонив родині, ні поки їх працівник був у комі, ні потім – після його смерті, і не запропонував жодної допомоги? Чому навіть машину на похорон не змогли знайти?
Може, тому, що на одній чаші ваг – втрата своїх премій, виплати сім’ї загиблого порядку 200 000 грн., А на іншій – чиєсь життя? І, може саме тому нікому й не потрібно знати, а що ж дійсно відбулося, чому загинув Ігор Євграфов і як зробити, щоб подібне не повторювалося?
Так, в України дуже високий рівень травматизму на виробництві. За цим показником ми займаємо друге місце в Європі після Португалії. Ще більш сумна статистика по кількості загиблих у результаті нещасних випадків. В Україні гине один працівник на 20 травмованих. У Європі співвідношення виробничих нещасних випадків з летальним результатом до загального числа травматизму на виробництві становить 1:500, а в Німеччині – 1:1000! І це навіть при тому, що далеко не всі випадки травм на виробництві потрапляють у статзвіті – ті, хто працює нелегально, не можуть претендувати на виплати.
За статистикою, тільки 14% виробничих нещасних випадків відбувається з технічних причин, через несправність обладнання. Куди більше інцидентів (73%) трапляється через погану техніку безпеки. У нас посадові особи практично не несуть відповідальності за її порушення. Законом передбачено штраф від 85 до 200 гривень. Раніше штрафи встановлювали в залежності від фонду оплати праці, зараз – фіксовані. Скажімо, згідно із законом підприємство зобов’язане виділяти на охорону праці не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. Якщо керівник вирішить ні копійки не витрачати навіть на ремонт розхлябаною обладнання, то він заплатить штраф всього лише 200 гривень.
Важливо й те, що люди частіше за все не готові захищати свої права – правовий нігілізм, невіра в те, що можна домогтися відновлення прав в Україні, висока вартість юридичних послуг – це деякі з причин того, що не кожен з постраждалих готовий пройти непростий шлях відстоювання своїх прав і честі. Але в цій історії крапку ставити – рано.
P.S. Публікація підготовлена в рамках проекту Херсонського обласного фонду милосердя і здоров’я “Посилення правових можливостей малозабезпечених громадян Голопристанського та Скадовського районів Херсонської області та м. Херсона” за підтримки МФ “Відродження”, а також проекту ПРООН “Розвиток громадянського суспільства”, яка фінансується Міністервство закордонних справ Данії. Точка зору автора може не збігатися з позицією МФВ та проекту ПРООН.
Довідка
Громадська приймальня Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я знаходиться за адресою: Херсон, вул. Фрунзе 2, оф. 19.
Фото з сайту: http://milla2.mindmix.ru/202-151-cherno-belye-kartinki-slezy-frazy.zhtml