Мати довела вбивство сина через Європейський суд з прав людини
Битися за правду 72-річній пенсіонерці з Лозової Катерині Мироненко довелося 12 років.
У 1998 році Катерина Степанівна втратила молодшого сина. З того часу жінка намагалася довести, що це був не нещасний випадок, як вирішили слідчі, а вбивство. Куди вона тільки не зверталася зі скаргами та проханнями, але сенсу це не мало. Лише днями Європейський суд визнав, що розслідування справи велося «неефективно», і призначив жінці компенсацію у 8 тисяч євро. Цього дня пенсіонерка чекала 12 років …
СЛІДЧИЙ виїхав на місце злочину ЧЕРЕЗ РІК
Мертвого Юрія виявив у будинку в селі старший брат. Сталося це 10 липня 1998 року. З розслідуванням відразу ж почалися дивні речі.
– Дільничний, який приїхав на виклик, навіть не зайшов до кімнати, де лежав Юра, – згадує Катерина Мироненко. – А рідним задав єдине питання: пив чи покійний? Йому відповіли: мовляв, іноді випивав, як усі. Міліціонер видав направлення до моргу і на цьому закінчив свою роботу.
У морзі судмедексперт спочатку сказав рідним, що хлопця вбили. У Юрія він виявив черепно-мозкову травму, перебите перенісся та зламані ребра. Але в офіційному висновку чомусь написав, що причина смерті – «черепно-мозкова травма через падіння з висоти свого зросту». Іншими словами, нещасний випадок. Про решту травмах – ні слова.
Такий висновок мати не влаштував. Тим більше що знайшлися свідки, які назвали Катерині Степанівні чотирьох вбивць. І літня жінка почала домагатися справедливості. Після неодноразових звернень до прокуратури кримінальну справу все-таки відкрили. Перший раз на місце злочину слідчий виїхав тільки через 1 рік і 3 місяці!
Писала і ГЕНПРОКУРОРУ, І омбудсмену, І ПРЕЗИДЕНТУ
За чотири роки у цій справи змінилося шість слідчих. Час ішов, а нічого не змінювалося, крім місцевих прокурорів. До кожного нового убита горем мати зверталася з проханнями про перегляд справи. Писала не тільки до Лозовського, але і харківському, і генеральному прокурорам, вимагала ексгумації тіла. Свій материнський крик про допомогу направляла і омбудсмену Ніні Карпачовій, і навіть кілька разів – президенту Кучмі. Звідусіль приходила відповідь: «У діях міліції порушень немає». А потім жінка випадково дізналася, що справу закрили, хоча офіційно їй про це так і не повідомили.
– Ніхто мені нічим не допоміг, тому я вирішила звернутися до Європейського суду, – розповідає пенсіонерка. – Знайшла в газеті статтю з адресою та початку листування. Мені повідомляли, які потрібні документи, я збирала.
Після звернення до Страсбурга справа почала рухатися з мертвої точки, однак знову не так, як хотілося б жінці. У грудні 2008-го слідчий поставив пенсіонерку перед фактом: могилу Юрія будуть розкопувати і робити незалежну експертизу черепа в Києві. Намагалася протестувати, але її ніхто не слухав.
«Все що залишилося від СИНА НЕ Повертають ДРУГИЙ РІК – НЕМАЄ ГРОШЕЙ»
Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити Катерині Мироненко 8 тисяч євро компенсації моральної шкоди за неефективне розслідування смерті її сина. Суд визнав, що були порушені положення статті 2 про право на життя Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Катерина Степанівна, звичайно, рада, що змогла довести, що її сина вбили. А розправи над вбивцями вона не бажала. Каже, їх і так Бог вже покарав: двох вже немає в живих, ще один за цей час побував за гратами.
Зараз же для матері важливо інше – вона дуже хоче, щоб до поминальноїго тижня залишки її сина повернули.
– Вже другий рік як могилу розвалили. Хоча обіцяли повернути залишки через 6-8 місяців, – зітхає жінка. – З Києва написали, що експертизу черепа давно зробили, але привезти його немає коштів. А я вже і пам’ятник новий купила. Прошу слідчих про одне: без нашої присутності могилу Юрочки не закопувати. Але як буде – не знаю …
КОМЕНТАР ЮРИСТА
– Якщо є рішення Європейського суду, Україна виконує свої зобов’язання по них справно, – запевняє Олександр Лісовий, адвокат, який готував справу Катерини Мироненко до Європейського суду. – Жінку попросять відкрити банківський рахунок, на який і перекажуть гроші. Проблема в іншому – визначати і карати винних не входить до компетенції цієї міжнародної інстанції. Так що після того, як Мироненко отримає гроші, у нашій країні, швидше за все, забудуть, що було таке рішення і що Україна вписала у свою історію ще один мінус.
На жаль, немає жодного прикладу, щоб після втручання Євросуду був покараний хоча б один український чиновник.