Кулуари в судах вирішують все

Прийняття більшості важливих кадрових та інших рішень у сфері правосуддя практично повністю пішло в глибоко кулуарну площину

З цієї причини з кожним днем все складніше побачити щось негоже в публічній роботі ключових для суден органів влади. Але обізнаній людині очевидно, що ця ідилічна картинка не витримує прямого зіткнення з реально відбуваються речами.

Ключові питання в судовій системі вирішуються в кулуарній тиші, і за ці рішення ніхто ніколи не понесе відповідальності – такого унікального результату досягла чинна влада за нетривалий період часу. Все це стало можливим завдяки нехитрому інструменту – наочної демонстрації всім без виключення суддям, що недоторканних осіб в судовій системі більше не залишилося. Для цього, природно, знадобилися владні інструменти, які впливові юристи Партії регіонів отримали за рахунок переписування законів, що визначають базові правила гри у сфері правосуддя.

Але факт залишається фактом – навесні і влітку ц.р. були реально звільнені за порушення присяги судді, які до недавнього часу мали значниий рівнь впливу у судовій системі. Мова йде про екс-суддю Верховного суду (ВСУ) Олександра Волкова та екс-суддю і екс-голову Окружного адмінсуду Києва Олега Бачуна. Замикає загальну картину звільнення за порушення присяги екс-судді Київського апеляційного адмінсуду Ігоря Бараненка. Це стало чітким сигналом – жоден суддя як місцевого, так і апеляційного та вищого рівня не може відчувати себе в безпеці, якщо його дії не подобаються діючій владі.

Логіка того що відбувається визначається тим, що долі суддів і керівників судів сьогодні вирішує Вища рада юстиції (ВРЮ) – орган з яскраво вираженою політичною складовою. Дана політична складова проявляється в тому, що у ВРЮ є політичні квоти і що в цьому органі працюють діючі політики. Але оскільки ВРЮ сьогодні фактично стоїть на чолі судової системи, згадані політичні складові неминуче позначаються на житті судів і настроях суддів.

Важливо те, що в останні кілька місяців ВРЮ, а також інші важливі для судів органи (Вища кваліфкомісія суддів (ВККС), парламентський комітет з правосуддя, Державна судова адміністрація і т.д.) демонструють суспільству нудну рутинну роботу. Ніяких гучних конфліктів, скандалів, призначень і звільнень, ніяких серйозних дискусій. Значить, здавалося б, все в судовій системі налагоджується і тепер ситуація в ній буде тільки поліпшуватися.

У це можна було б повірити, якби, припустимо, не суддів, що спокійно пішли у відставку, яких самі ж члени ВРЮ жорстко критикували і серйозно мали намір звільнити за порушення присяги. Яскравий приклад – екс-суддя Господарського суду Києва Максим Нарольський, на якого заступник голови Адміністрації президента Андрій Портнов метав громи і блискавки, звинувачуючи в сприянні рейдерському захопленню книжкового магазину «Сяйво». Але при таких важких звинуваченнях суддя не був покараний звільненням за порушення присяги, а члени ВРЮ так і не спромоглися публічно пояснити свою миролюбну настрій. Все це змушує припускати дві речі: доля пана Нарольський вирішувалася на кулуарному рівні, а «Сяйво» використовувалося для громадського резонансу – відновлювати справедливість у справі цього магазину навряд чи хтось збирається.

Є й інші приклади. Скажімо, до деяких суддів Верховного суду (ВСУ), який прагнув вийти у відставку, високопоставлені прокурори пред’являли вагомі претензії. Але потім цих суддів без подальших пояснень відпустили у відставку поряд з іншими колегами.

При цьому як бути з тим фактом, що раніше члени ВККС докладали багато зусиль, визначаючи професійний рівень кандидата в судді, а сьогодні практично перестали це робити, приймаючи рішення мало не на підставі голою статистики. І що взагалі означають слова голови нового Вищого спеціалізованого суду з цивільних і кримінальних справах Леоніда Фесенко, що дану посаду йому запропонував особисто президент Віктор Янукович. А як же славиться своєю незалежністю ВРЮ, якому сьогодні довірено приймати остаточні рішення щодо призначення та звільнення керівників судів?

Таких прикладів багато, але масштаби і кількість кулуарних рішень і без того зрозумілі. Для представників нинішньої влади ситуація зручна – ніхто не зможе залучити їх до відповідальності за які-то кулуари.

Але проблемне питання перед суддями поставлений – перед ким нести відповідальність? Найбільш правдиву відповідь на це питання дасть ситуація, коли суддя опиниться на перетині інтересів простих українців і влади. Візьмемо гіпотетичну ситуацію – якісь місцеві вибори, де влада хоче продавити свого кандидата, а місцева громада аж ніяк не хоче втрачати конституційне право обирати. Цікаво, суддя в який бік схилиться – до влади, яка може притягнути його до відповідальності, або ж до інтересів простих громадян? Поточна виборча кампанія вже дає відповіді.

У будь-якому випадку, про те, що відбувається за лаштунками на суддівських верхах ясну картину прояснити складно – доводиться задовольнятися тільки обривистими натяками. І тут на перший план виходить позиція українських громадян – чи згодні вони харчуватися ейфорійними заявами нової влади про поліпшення у судах або ж все-таки хотіли б володіти гіркою, але правдивою інформацією про події у судовій системі. Поки що, здається, українське суспільство цілком задовольняє перше.