А у вас, лікарю, шпатель не заразний?

– Рот відкрий! Язика покажи! – отоларинголог, габаритний дядечко з “льорнетою” на лобі запихає свій шпатель у горло. На кволі заперечення не реагує. “Чисто”, – констатує. За якусь мить шпатель “мігрує” за щоку. “Зі зубами теж все гаразд. Зазирнемо у вуха”, – підморгує весело. Огляд триває не більше хвилини. Стискаю в руках скерування на аналіз і одноразовий шпатель. Невикористаний.

У горлі – відчуття присутності стороннього предмета. Інструмент “зондував” не одну ротову порожнину. Намагаюсь про це не думати. У попередньої пацієнтки – надривний сухий кашель. “Заколисую” себе думкою: у неї – легка застуда.

Перед маніпуляційним кабінетом – довжелезна черга. Більшість – пенсійного віку. Коридор нагадує вулик. Яблуку ніде впасти. “А скарифікатор треба свій мати?”, – запитую у жіночки, що тупцює поруч. “Кого?!”, – робить великі очі. “Перо. Інструмент для проколювання”… “А! Нє. Там є”. “Якщо медицина – безкоштовна, якого дідька повинен купувати кожну дрібничку?!”, – дідусь спересердя тріпає поліетиленовим пакетом, напханим папірцями. “Провокації” ніхто не зауважив – не на часі політика, коли зі здоров’ям проблеми.

У маніпуляційній – дві дами в затасканих халатах. Розкладають підручні засоби – пробірки, помпи, скельця. Сідаю за “вільний столик”. Медсестра витягує з шухляди банку, наповнену скарифікаторами. “У мене – свій”. Леді в сірому іронічно посміхається: “Треба було ще вату свою взяти. І спирт”…

Спускаюсь поверхом нижче. На дверях напис – стерилізаційна. Лікарі усередину не заходять – забирають пакунки через віконечко. Медсестри охочі потеревенити. Поки працівниця дістає з автоклаву бікси, встигають “перемити кісточки”, поговорити про ціни і поділитись планами на вихідні. “Очі” відкрий!”, – нагадує колезі. Та клацає на важіль. На біксах з’являються дірки – металічні пластини, що закривали “віконечка”, ховаються в середині “скриньки” . “Якщо “очі” відкриті – вміст нестерильний. Закриті – простерилізовані”, – пояснює працівниця.

Пані Оксана тягає “ошпарені” бікси вже 30 років. Каже, робота остогидла. Робочий день триває 5 годин. До полудня дає раду з усіма “замовленнями”.

На порожніх полицях написи: гінекологія, хірургія, дитяче відділення, лабораторія… Поруч – стіл, схожий на кушетку. На нього викладає простерилізовані бікси. Довго не залежуються. Максимальний термін – 3 дні. Опісля треба стерилізувати повторно.

“Це – наші старенькі автоклави. Парові. Альтернатива – сухожарові. Такі можна побачити в процедурних”, – пояснює. Згинається, щоб розгледіти дату виробництва: “1990. Чи 1980? Не можу сказати. Напис стерся”. “А це – наш новий автоклав, – відкриває “ілюмінатор”. – Усередину кладемо бікси – на 15 хвилин. Потім – продуваємо. І ще п’ять хвилин стерилізуємо”.

На стінах – написи: “Обережно! Пар, гаряча вода”. Цистерни видають цілу палітру звуків. “Стерилі-заційна повинна розташуватись на верхніх поверхах. Воно ж як гахне – півлікарні рознесе, – каже медсестра. – Автоклави під тиском 2,2 атмосфери. Працюють на електриці – 380 Вольт. Температура води – 132°С”. Зізнається, кілька разів проривало шланги. Пари було стільки – нічого не розгледиш! У таких випадках реагує оперативно – як МНСник.

“Наскільки ретельно стерилізуєте інструменти?”, – запитую. “З гінекології, хірургії приносять щодня. Раніше мили спеціальним порошком, пергідролем. Тепер грошей на спецзасоби не виділяють… Інструменти лікарі миють у кабінетах – під теплою проточною водою, господарським милом”, – каже.

“За всіх не відповідатиму. Свій відрізок роботи виконую на совість, – демонструє журнал зі записами. – Роблю відмітки кожні 20 хвилин. Клею індикатори. До стерилізації тест-смужка зелена. Після – коричнева. Раз в тиждень влаштовую генеральне прибирання. На годинку вмикаю бактерицидну лампу. Санепідемстанція перевіряє раз на рік. Раніше приходили двічі”…

Процес стерилізації проходить кілька етапів. Гарантувати безпеку на кожному з них – неможливо. Якщо інструмент погано вимитий, автоклав не впорається з навантаженням.

“Підчепити” гепатит, СНІД і ще казна-яку болячку простіше простого, якщо скористатися непростерилізованим інструментом після інфікованого. “Після кожного клієнта інструменти механічно очищуємо, дезінфекуємо Дискосептом, стерилізуємо в солевому стерилізаторі, – розповідає майстер манікюру та педикюру салону краси “Багіра” Марина Галаджун”. “Зверніть увагу, – додає власниця закладу Ольга Озерова, – перукарі зобов’язані забезпечити клієнтів одноразовими комірцями та рушниками. Якщо білизна багаторазового використання, повинна бути випраною та пропрасованою, а інструменти – простерилізовані в ультрафіолетовому стерилізаторі”. Деякі салони і майстри “на дому” санітарними нормами нехтують. Економлять. Та якщо без манікюру-педикюру прожити можна, від лікаря “не відхрестишся”.

Хороший той лікар, що не гребує одноразовими інструментами. Той, якого знаєш не перший рік. У якого чудова репутація. Інші варіанти – гра в російську рулетку.

“Якщо клініка – не “одноденка”, боятись нічого, – переконує лікар-трансфузіолог, керівник Центру служби крові Ярослав Дяків. – У лікарнях дезінфекція – альфа і омега. Інша справа – тату-салони, перукарні, приватні кабінетики. Не уявляєте, який “врожай” можна зібрати після одного невдалого візиту”.

“Інструменти стерилізуємо. Витратні матеріали – насадки, серветки – одноразові. Після використання викидаємо, – каже головний лікар стоматологічної клініки “Рікота” Андрій Рікота. – Приміщення обробляємо дезінфекційними засобами, опромінюємо кварцом. Не всі заклади дотримуються санітарно-гігієнічних вимог, бо вони… безнадійно застаріли. Деякі протоколи, якими послуговуємося, по 30-40 років ніхто не переглядав. За кордоном стоматологічний кабінет можна облаштовувати на площі 10м2. Наша “мінімалка” – 14м2. Панорамний рентген, томограф дозволяють встановлювати у кімнатці 2Х2 – прилад безпечний на відстані метра. У нас вимагають великої площі і бітумної штукатурки. Українські заводи такої не випускають. Стіни доводиться свинцевими листками “обшивати”…

“Випадки інфікування у лікувальних закладах – поодинокі, – запевняє лікар-інфекціоніст Центру профілактики та боротьби зі СНІДом, у минулому – головний лікар інфекційної клінічної лікарні Юрій Дашо. – Сучасні методики і речовини-дезінфікатори не порівняти з тими, якими користувалися 20 років тому. Але прецеденти є – коли медперсонал халатно ставиться до своїх обов’язків”…