Відкрите звернення Української Гельсінської спілки з прав людини до Президента України

Верховна Рада України 14 квітня 2009 року прийняла зміни до Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що передбачають збір усіма консульськими установами та дипломатичними представництвами України біометричних даних іноземців при видачі віз, а також прикордонниками при перетині державного кордону. Ця процедура повинна бути запроваджена з 1 січня 2010 року.

УГСПЛ звертається до Президента з пропозицією застосувати вето щодо цього закону, оскільки він:
- порушує фундаментальні права людини;
- потягне за собою значні витрати з державного бюджету України без чіткого обґрунтування необхідності та ефективності таких заходів;
- не досягає мети, на яку спрямований – посилення національної безпеки.

Порушення фундаментальних прав людини
Збір біометричних даних є грубим та непропорційним обмеженням громадянських свобод, зокрема, права на приватне життя (приватність), котра гарантується десятками міжнародних угод, учасницями яких є Україна.

В Україні відсутній взагалі захист персональних даних на законодавчому рівні, а також на практиці. Бази з персональними даними українських громадян є у вільному продажу на ринках міст чи в Інтернеті. Цей законопроект дозволить, щоби тепер стали доступними й біометричні бази іноземних громадян.

Україна не ратифікувала Конвенцію Ради Європи № 108 про захист особи в зв’язку з автоматичною обробкою персональних даних (1981 року), що встановлює належні гарантії прав людини в цьому процесі.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях відзначав, що збір, обробка та використання персональних даних без належних гарантій їх захисту, що передбачені, зокрема, згаданою Конвенцією Ради Європи № 108, є безумовним порушенням статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини.

У ЄС, що планує ввести такий збір, США, Японії та інших країнах введення збору біометричних даних відбувається на фоні багаторічного досвіду ефективної законодавчої та адміністративної практики захисту персональних даних, чого, як бачимо, не існує в Україні.

Таким чином, існує вірогідність збільшення заяв іноземців до Європейського суду з прав людини проти України, а також можливість інших ускладнень міжнародних стосунків з іншими країнами внаслідок масового витоку інформації з біометричними даними громадян інших держав.

Очевидно, що коли біометричні дані (відбитки пальців тощо) відомого іноземця потраплять у вільний продаж в Україні, що може, зокрема, бути цікавим для злодіїв, це не пройде непомітним для України.

Запровадження дискримінаційних процедур поводження з усіма іноземцями, як зі злочинцями, безумовно, не сприятиме привабливості нашої країни в очах тисяч туристів і бізнесменів, що в’їжджають до нашої країни. Особливо це дивно спостерігати перед проведенням «ЄВРО – 2012». При цьому, держава не зможе гарантувати їм збереження їхніх даних, а також надавати жодних механізмів захисту їхньої приватності.
Очевидно, що введення цієї системи істотно загальмує рух пасажиропотоків на кордоні та значно збільшить черги при перетині державного кордону України.

Значні витрати з державного бюджету України без чіткого обґрунтування необхідності та ефективності таких заходів
На сьогодні збір біометричних даних не є обов’язковим за міжнародним правом, і є внутрішньою справою кожної країни. Не існує жодного обов’язкового міжнародного документу, що вимагав би від країн запровадження збору біометричних даних осіб.

Проект закону приймався поспіхом, без обговорення, належної оцінки наслідків його прийняття. Парламент одразу прийняв проект у першому та другому остаточному читанні.

Така поспішна процедура витрачання 12,5 млн. гривень з державного бюджету, яка ще й брутально порушує права людини, не може не турбувати.
При цьому ця фінансова оцінка є надто поверхневою, оскільки справжня вартість цього проекту ніким не обраховувалась: не враховані вартість обладнання для кожної дипломатичної місії, прикордонного пункту та центрального серверу, вартість навчання працівників, вартість підтримки цього обладнання, вартість зберігання та обробки такої інформації та багато інших витрат при створенні спеціальної уніфікованої єдиної бази даних для усіх українських консульств і дипломатичних представництв. Наприклад, США витратили на цю систему вже понад 1,7 млрд. доларів США.

Видається, що даний законопроект швидше покликаний вирішувати економічні інтереси окремого підприємства, що буде постачати обладнання для збору біометричних даних, ніж державні інтереси. При цьому ці інтереси будуть забезпечені за рахунок державного бюджету. Держава вже має залежність від одного приватного підприємства, що займається виготовленням паспортів, а цей закон пропонує поглибити цю залежність у іншій сфері. Такі дії, самі пособі, можуть нести загрозу національній безпеці.

Національна безпека не буде захищеною
Запровадження збору біометричних даних є необдуманим копіюванням найбільш неефективного досвіду окремих країн, що не досягне мети, заради якої він ухвалений – забезпечити національну безпеку. Як показує практика країн, що вже впровадили аналогічні системи збору біометричних даних, існує багато інших більш ефективних методів визначення злочинців на кордоні (наприклад, звірка паспортів іноземців з базою даних украдених паспортів Інтерполу).
Проте пропонований захід на сьогодні залишається мало ефективним, зокрема, через ненадійність роботи, вразливість до втручання з боку сторонніх осіб та багатьох інших факторів.

Так, наприклад, оцінка Урядом США своєї системи US-VISIT по збору біометричних даних показала, що:
- після витрачання 1,3 млрд. доларів США протягом 4 років тільки половина системи була запущена в роботу;
- витрати продовжуються на проект, що «не чітко визначений, не спланований, не виправданий відповідно до його вартості, можливих досягнень та ризиків»;
- уряд продовжує фінансувати цю систему без взаємозв’язку з прикордонною та міграційною політикою;
- контроль за визначенням ризиків комп’ютерів і програмного забезпечення був недостатнім, що зумовлює серйозні операційні, технологічні та управлінські виклики;
- слабкості безпеки збільшують ризик неавторизованого прочитання, копіювання, знищення, додавання чи модифікування вразливої персональної інформації. За словами сенатора Д.Лібермана, що є головою Комітету Сенату з національної безпеки, Уряд США «витратив 1,7 млрд. доларів платників податків на програму ідентифікування потенційних терористів на кордоні, проте не вжив заходів безпеки для захисту від них цієї чутливої інформації», що зводить нанівець ефективність цієї системи проти міжнародних злочинних та терористичних угруповань.

Тому, зрештою, не дивують часті збої в роботі цієї системи в США, що призводять до зупинки роботи аеропортів та іншого транспорту через неможливість пропускати іноземних громадян.

Схожі проблеми виникають у ЄС , проте лише при плануванні введення збору біометричних даних.

Очевидно, що складнощі та розмір витрат для України при впровадженні системи збору біометричних даних не будуть меншими, а швидше будуть значно більшими через значно гірше підготовлену інфраструктуру. Й значно більшими є й ризики.

Також очевидно, що, якщо українські державні бази даних є незахищеними, знаходяться вільно в продажі, то, і біометричні дані в ній буде не складно копіювати, додавати, знищувати чи змінювати при потребі, особливо, коли мова йде про організовану злочинність та тероризм. Іншими словами, ця система є настільки вразливою при такій великій кількості користувачів, що вона не може слугувати ефективним бар’єром для захисту національної безпеки, а слугуватиме лише засобом контролю за особами та засобом створення проблем і незручностей для мільйонів осіб.

Таким чином, впровадження збору біометричних даних не здійснює, насправді, захист національної безпеки й національних інтересів, веде до масових порушень фундаментальних прав людини та є фінансово не виправданим, особливо в період тяжкої економічної кризи.

З огляду на це, ми звертаємося до Вас з пропозицією застосувати право вето до цього закону та запропонувати парламенту відхилити цей законопроект.

З повагою,

Аркадій Бущенко,
Голова правління УГСПЛ

Володимир Яворський
Виконавчий директор УГСПЛ